твір пригоди кота лапченка

Українська література. 6 клас

Зміст програмового матеріалу

Книжка в житті людини. Письменник – особливо обдарована людина, його праця над художнім твором. Книги в Київській Русі. Сучасний читач і його роль у новому «житті» твору.

Календарно-обрядові пісні. Роль і місце пісні в житті українців. Головні календарні обряди. Народна обрядова пісня, її різновиди.

Пісні літературного походження. «Ще не вмерла Україна» П.Чубинського та М.Вербицького – національний гімн нашої держави. Легенда про дівчину-Україну, яку Господь обдарував піснею.

Поема про необхідність повернення людині історичної пам’яті, усвідомлення своєї національної приналежності. ТЛ: ліро-епічний твір, поема.

Т.Шевченко. «Іван Підкова». Патріотичні мотиви творів Т.Шевченка, їх героїчний пафос, зображення в них історичного минулого.

Леся Українка. „Мрії”, «Як дитиною бувало…». Дитинство поетеси, роль родини у її вихованні. Неповторний світ дитинства в цих поезіях.

В.Винниченко. «Федько-Халамидник». Цікава історія з життя письменника. Художня розповідь про дивовижного хлопчика Федька, його життя і пригоди, стосунки з однолітками.

С.Чернілевський. «Теплота родинного інтиму», «Забула внучка в баби черевички». Настрої та почуття, висвітлені в поезіях (любов, доброта, висока духовність).

О.Довженко. «Зачарована Десна». Видатний український кінорежисер і письменник. Великий і чарівний світ дитинства в «Зачарованій Десні».

Опис вражень малого Сашка. Історія з левом – поєднання реальності життя та уяви хлопчика. ТЛ: кіноповість, автобіографічний твір.

Ліна Костенко. Коротка розповідь про письменницю. «Дощ полив», «Пісенька космічного гостя». Уявне, фантастичне та реальне у поезіях.

Ліна Костенко «Кольорові миші». Ідея зіткнення неповторності й буденності, стандарту в поезії. Образ особливої дівчини Анни.

Євген Гуц

Источник

Пригоди чорного кота Лапченка, описані ним самим (Багмут Іван Адріанович)

Іван Багмут Пригоди чорного кота Лапченка, описані ним самим

МОЯ БІОГРАФІЯ

Я народився в другій половині XX сторіччя в родині диригента хорової капели. Це не треба розуміти так, що мій батько був диригентом, ні, я не знаю, хто був мій батько. Просто моя мати-кішка жила в родині диригента-людини, Тут проминули перші півтора місяця мого життя. Дружина диригента любила мене чи не більше, ніж моя власна мати. Приготувавши нашвидку обід, моя господиня брала мене на руки і гладила мене за вушком. Це було дуже приємно, я починав тихенько наспівувати пісеньку, і вона слухала мене з більшою насолодою, ніж вправи свого чоловіка на роялі. Диригент часто вичитував дружині за бруд у квартирі, за несмачний обід, за невчасний ремонт одежі, але вона відповідала, що їй ніколи. Коли він сідав за рояль, дружина заважала йому працювати, примушуючи вислухувати оповідання про те, як я видряпався по килимові бозна-куди або як перекинув своїм хвостом вазу з квітами. Диригент хмурнів, але слухав жінку. Очевидно, перебивати розмову про кошеня вважалося за гріх. Я зробив висновок, що мета людського життя — доглядання кошенят. Незабаром ця моя ілюзія була розвїяна.

— Зате він чисто сибірської породи! — відповіла диригентова дружний з тим запалом, з яким вона завжди говорила про кішок.— Ви побачите, який він буде пухнастий! А як він співає пісеньок! А який він грайливий!

— Ну, гаразд... Візьму... Ми вийшли надвір і зайшли в сусідній під’їзд цього самого буднику, де й мешкав мій новий хазяїн. Виявилося, що він — письменник. Звали його... Та навіщо називати прізвище? Зватиму його просто Письменник, Пишу це слово з великої літери не тому, що він провідний письменник, а тому, що це слово в даному разі з ім'я загального перетворилося на власне.

— Але ж, мила моя, він чисто сибір

Источник

  Може, декому видасться дивним, що кіт узявся за літературу, але це цілком зрозуміло. Річ у тім, що котові випадає бути свідком таких моментів у житті людини, які сховані від суспільства — кіт чує розмови, що точаться в родині, бачить, що роблять люди, коли їх ніхто не бачить. Словом, я перебуваю в таких умовах, в яких не може бути жоден письменник, і можу писати про те, що справді бачив і чув, не домислюючи і не вигадуючи, як то змушений робити письменник-людина.     Взявся я за перо ще й тому, що деякі вчинки людей дивують мене. Я хотів поділитися з людьми враженнями від їхнього життя, щоб вони поглянули на себе, так би мовити, збоку, бо ж збоку краще видно і достойності, і хиби.     На жаль, письменник, який редагував мій рукопис, дещо викреслив з того, що було написано цікавого про людину... Щоб ні в кого не лишилося сумніву, що все це дійсно написав я сам, розповім, як я навчився писати. Не така це вже складна штука.     Треба взяти в лапку олівця і вивести першу літеру, потім другу, третю і, коли вийде слово, трохи відступити і таким самим способом написати друге слово, а, закінчивши фразу, поставити крапку. Якщо якесь написане слово мені не подобалось, я злизував його язиком. Для мене це було значно зручніше, ніж перекреслювати. Тому я перейшов на чорнило і ручку, бо злизати чорнила легше, ніж олівець.     При писанні багато важить положення хвоста. Ні в якому разі не слід ним махати. Хвіст повинен лежати на столі, це створює необхідний упор для всього тіла. Інакше літери виходять не такі гарні, а інколи бувають просто нерозбірливими.     Може, дехто гадає, що мені легше друкувати на машинці, та це не так. Я не зміг навчитися друкувати на машинці. Як тільки я натискував на клавіш, зразу вистрибував важіль з літерою, і, хоч я знав, що це важіль, мені щоразу здавалося, ніби це миша, і я кидався на літеру, хапаючи її кігтями. Від цього псувалася машинка, а так

Источник

Пригоди чорного кота Лапченка, описані ним самим

Може, декому видасться дивним, що кіт узявся за літературу, але це цілком зрозуміло. Річ у тім, що котові випадає бути свідком таких моментів у житті людини, які сховані від суспільства — кіт чує розмови, що точаться в родині, бачить, що роблять люди, коли їх ніхто не бачить. Словом, я перебуваю в таких умовах, в яких не може бути жоден письменник, і можу писати про те, що справді бачив і чув, не домислюючи і не вигадуючи, як то змушений робити письменник-людина. Взявся я за перо ще й тому, що деякі вчинки людей дивують мене. Я хотів поділитися з людьми враженнями від їхнього життя, щоб вони поглянули на себе, так би мовити, збоку, бо ж збоку краще видно і достойності, і хиби. На жаль, письменник, який редагував мій рукопис, дещо викреслив з того, що було написано цікавого про людину... Щоб ні в кого не лишилося сумніву, що все це дійсно написав я сам, розповім, як я навчився писати. Не така це вже складна штука. Треба взяти в лапку олівця і вивести першу літеру, потім другу, третю і, коли вийде слово, трохи відступити і таким самим способом написати друге слово, а, закінчивши фразу, поставити крапку. Якщо якесь написане слово мені не подобалось, я злизував його язиком. Для мене це було значно зручніше, ніж перекреслювати. Тому я перейшов на чорнило і ручку, бо злизати чорнила легше, ніж олівець. При писанні багато важить положення хвоста. Ні в якому разі не слід ним махати. Хвіст повинен лежати на столі, це створює необхідний упор для всього тіла. Інакше літери виходять не такі гарні, а інколи бувають просто нерозбірливими. Може, дехто гадає, що мені легше друкувати на машинці, та це не так. Я не зміг навчитися друкувати на машинці. Як тільки я натискував на клавіш, зразу вистрибував важіль з літерою, і, хоч я знав, що це важіль, мені щоразу здавалося, ніби це миша, і я кидався на літеру, хапаючи її

Источник

Первая часть еще хоть чем-то была интересна и старался "не спотыкаться" на рассуждения автора. НО вся вторая часть это охота на этакое "нечто". пришли в деревню..побежали в логово твари а она напала на лагерь, прибежали в деревню посидели в засаде, снова побежали в логово твари которая в этом момент побежала в деревню..Прямо индия какая-то и это содержание всей второй части и нудные описания хижин орков и каждого встречного орка. Как-то уже и не интересны продолжения к тому же пишут что и продолжения в том же духе

Как то не очень, читаешь о похождениях дармоеда который кроме как играть ничего не хотел( при условии что типа выгнали из за лени из престижного института) и застрял в игре. Шаблонно, да и начало книги не захватывает.

Не могу себя заставить читать, ошибки в тексте, гг в лице автора перед компом сидел, поймал глюк и понеслась.. После начала диалога гг с тем кого не называю:), где общение идет на пацанском языке, чтение приостановил.

По началу книги видно, что писатель начинающий, как то все наивно, в связи с чем после 20 стр. приостановил чтение. На обложке второй книги изображен светлый эльф, хотя автор пишет что герой темный с эбеновой кожей( интересно).

классический Щепетнов - гребля,@бля и охота,но хотя бы пишет занимательно,если принимаете сочинительство без высоких материй.книга обрывается на половине 16-й главы и это везде,где бы я не скачивал,полная версия доступна только в общем файле из 4-х частей.

почему кошка перестала какать в лоток
Многие владельцы не обращают внимание на задержку дефекации в течение трех-пяти дней, полагая, что ситуация разрешится сама собой: «Подумаешь, у кошки запор. Это даже не болезнь, захочет – сходит». Однако задерж

Romano, соглашусь с Вашей оценкой нерелигиозной теории Каргополова. Не понятно, что нового открыл этот деятельный гуру. Нападки на христианство и Христа не новы. Это лишь говорит об отсутствии мудрости у критиканов. Ум ведь не тождественен мудрости. А глупый разбор евангельской истории в духе психоанализа со стороны Каргополова ставит его духовность под сомнение. Смешные откровения о способностях, которые получает чел

Источник

Электронная библиотека Пупсика

    Може, декому видасться дивним, що кіт узявся за літературу, але це цілком зрозуміло. Річ у тім, що котові випадає бути свідком таких моментів у житті людини, які сховані від суспільства — кіт чує розмови, що точаться в родині, бачить, що роблять люди, коли їх ніхто не бачить. Словом, я перебуваю в таких умовах, в яких не може бути жоден письменник, і можу писати про те, що справді бачив і чув, не домислюючи і не вигадуючи, як то змушений робити письменник-людина.

    Треба взяти в лапку олівця і вивести першу літеру, потім другу, третю і, коли вийде слово, трохи відступити і таким самим способом написати друге слово, а, закінчивши фразу, поставити крапку. Якщо якесь написане слово мені не подобалось, я злизував його язиком. Для мене це було значно зручніше, ніж перекреслювати. Тому я перейшов на чорнило і ручку, бо злизати чорнила легше, ніж олівець.

    При писанні багато важить положення хвоста. Ні в якому разі не слід ним махати. Хвіст повинен лежати на столі, це створює необхідний упор для всього тіла. Інакше літери виходять не такі гарні, а інколи бувають просто нерозбірливими.

    Може, дехто гадає, що мені легше друкувати на машинці, та це не так. Я не зміг навчитися друкувати на машинці. Як тільки я натискував на клавіш, зразу вистрибував важіль з літерою, і, хоч я знав, що це важіль, мені щоразу здавалося, ніби це миша, і я кидався на літеру, хапаючи її кігтями. Від цього псувалася машинка, а також мої стосунки з її господарем, а головне — друкування посувалося страшенно повільно, бо думка уривалась,натхнення зникало, і я довгенько сидів, щоб знову повернувся робочий настрій.

можно ли давать коту при поносе активированный уголь
Таблетки активированного угля используются для нейтрализации различных негативных воздействий на организм животных. Поэтому их можно давать кошкам, котам и котятам из расчета на килограмм массы тела. Препарат являет

Я народився в другій половині XX сторіччя в родині диригента хорової капели. Це не треба розуміти так, що мій батько був диригентом, ні, я не зна

Источник

Я народився в другій половині XX сторіччя в родині диригента хорової капели. Це не треба розуміти так, що мій батько був диригентом, ні, я не знаю, хто був мій батько. Просто моя мати-кішка жила в родині диригента-людини, Тут проминули перші півтора місяця мого життя. Дружина диригента любила мене чи не більше, ніж моя власна мати. Приготувавши нашвидку обід, моя господиня брала мене на руки і гладила мене за вушком. Це було дуже приємно, я починав тихенько наспівувати пісеньку, і вона слухала мене з більшою насолодою, ніж вправи свого чоловіка на роялі. Диригент часто вичитував дружині за бруд у квартирі, за несмачний обід, за невчасний ремонт одежі, але вона відповідала, що їй ніколи. Коли він сідав за рояль, дружина заважала йому працювати, примушуючи вислухувати оповідання про те, як я видряпався по килимові бозна-куди або як перекинув своїм хвостом вазу з квітами. Диригент хмурнів, але слухав жінку. Очевидно, перебивати розмову про кошеня вважалося за гріх. Я зробив висновок, що мета людського життя — доглядання кошенят. Незабаром ця моя ілюзія була розвїяна.

— Зате він чисто сибірської породи! — відповіла диригентова дружний з тим запалом, з яким вона завжди говорила про кішок.— Ви побачите, який він буде пухнастий! А як він співає пісеньок! А який він грайливий!

— Ну, гаразд... Візьму... Ми вийшли надвір і зайшли в сусідній під’їзд цього самого буднику, де й мешкав мій новий хазяїн. Виявилося, що він — письменник. Звали його... Та навіщо називати прізвище? Зватиму його просто Письменник, Пишу це слово з великої літери не тому, що він провідний письменник, а тому, що це слово в даному разі з ім'я загального перетворилося на власне.

— Але ж, мила моя, він чисто сибірської породи,—сказав Письменник, явно наслідуючи мою попередню господиню. — він дуже пухнастий.

Я не розчув відповіді, бо в цю мить помітив на столі ковбасу, і, поки Пис

Источник